UNBROKEN Вілла

Реабілітаційний центр UNBROKEN у Брюховичах — це не просто відповідь на запит сьогодення. Це складна, багаторівнева система, у якій архітектура працює з людиною в найуразливіші моменти її життя. Тут простір не демонструє себе, а підтримує. Не нав’язує сценарії, а дозволяє людині відновлюватися у власному темпі — фізично, психологічно, емоційно.

Завершальний проєкт цієї екосистеми в Брюховичах об’єднує дві складові, кожна з яких має власний характер і глибину: реконструкцію історичної вілли «Quo vadis» та створення рекреаційного ландшафту з павільйоном, водою й просторами тиші. Разом вони формують завершений просторовий наратив UNBROKEN — про пам’ять, трансформацію й турботу.

Вілла «Quo vadis» з’явилася на межі ХІХ–ХХ століть, у час, коли Брюховичі тільки формувалися як курортна місцевість на околиці Львова. Тоді це була лісова тиша, свіже повітря і приватні резиденції, зведені для неспішного життя поза містом. Архітектура вілли поєднувала модернізм із рисами садибного стилю — стриману елегантність, пропорційність, увагу до деталей.

Назва «Quo vadis» — «Куди йдеш?» — була запозичена з роману Генрика Сенкевича і звучала радше як інтелектуальна алюзія, ніж як випадковий жест. Уже тоді будівля несла в собі питання, а не відповідь. Вона була приватною, камерною, майже відстороненою від великої історії, але зберігала потенціал до змін.

У міжвоєнний період вілла стала власністю польського інженера Болеслава Пайкарта — людини з науковим бекґраундом, пов’язаної з інтелектуальним середовищем Львова. Саме з його ім’ям пов’язана гучна судова справа, яка на деякий час перетворила будівлю на об’єкт уваги преси. Попри виправдання, цей епізод поставив крапку в приватній історії вілли: у 1929 році Пайкарт продав її митрополиту Андрею Шептицькому.

Цей момент став переломним. Вілла перестала бути особистим простором і набула суспільного сенсу. За ініціативи Шептицького тут було створено сиротинець, яким опікувалися сестри Студитки. Будівля стала частиною масштабної благодійної системи допомоги дітям-сиротам у Галичині — простором турботи, захисту й виховання. Саме тоді її архітектура остаточно перестала бути про статус і почала бути про відповідальність.

Цей пласт історії важливий не як ретроспектива, а як ключ до розуміння сьогоднішнього проєкту. Вілла «Quo vadis» завжди змінювалася разом із потребами суспільства — і саме ця здатність до трансформації стала основою для її нового життя в системі UNBROKEN.

Сьогодні ж вілла поєднуватиме функції адміністрування, відпочинку та терапії, що реалізується через взаємодію з мистецтвом, живе спілкування й навіть культуру споживання їжі. Це рішення не про розмежування чи ізоляцію процесів, а про продуману оптимізацію всієї структури комплексу. Винесення окремих функцій в самостійну будівлю дозволило водночас звільнити простір головного корпусу для роботи з пацієнтами та сформувати середовища з різним емоційним настроєм — без розширення меж, без тиску на довкілля, без порушення загального балансу.

Архітектурна логіка реконструкції ґрунтується на принципі максимальної делікатності. Проєкт не намагається «осучаснити» віллу через контраст або демонстративні втручання. Навпаки — збереження автентичних елементів, відновлення історичних деталей, повторне використання матеріалів стають способом діалогу з минулим. Нова функція не маскує історію, а продовжує її.

Тут є місця для групових занять, зустрічей, майстер-класів, неформального спілкування. Усі маршрути продумані з урахуванням безбар’єрності та універсального дизайну — без винятків і компромісів. Доступність тут не окрема опція, а базовий принцип. Внутрішні простори організовані так, щоб навіть адміністративна робота залишалася частиною життя центру, а не відокремленим процесом.

Друга складова проєкту — рекреаційна зона з павільйоном і водним простором — формує емоційний і терапевтичний баланс усього комплексу. Це не «додаток» до медичної функції, а її повноцінне продовження іншими засобами.

Багатофункційний павільйон задуманий як місце для групових занять, психотерапевтичних сесій і творчих практик. Архітектура павільйону максимально відкрита до довкілля: великі вітражні площини можна повністю відчинити, перетворюючи інтер’єр на частину саду. Світлі простори, натуральні матеріали, зелена покрівля — усе працює на створення відчуття спокою й захищеності.

Ландшафт навколо не декоративний. Відновлена водойма створює природне середовище, стаючи точкою концентрації тиші. Навколо сформовані зони для індивідуального відпочинку, спілкування, тихих практик — йоги, медитації, групових занять. Прогулянкові маршрути з різними типами покриття та перешкод інтегровані у реабілітаційні сценарії, перетворюючи рух на м’яку терапію.

Проєкт у Брюховичах не прагне вразити формою. Його сила — у послідовності й чесності. У здатності працювати з історією без спрощення, з природою без декорацій і з людиною без патетики.

UNBROKEN — це приклад того, як архітектура може бути частиною системи турботи. Не символом і не жестом, а середовищем, у якому відновлення стає можливим. І в цьому сенсі вілла «Quo vadis» знову ставить своє запитання — вже не будівлі, а людині. І цього разу архітектура допомагає знайти відповідь.

Основними інвесторами цього проекту стали Central Project Management Agency (CPVA)

Команда abmk рада бути причетною до розвитку екосистеми UNBROKEN, як вкрай важливого та потрібного соціального проекту аби українці якнайшвидше змогли користуватися медичною допомогою світового рівня в Україні.